ШЕВЧЕНКІВСЬКІ ДНІ

"Шевченківські дні" 9-10 березня

      Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 р. у селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії у родині Григорія Шевченка та Катерини Бойко. Його батьки були кріпаками магната Василя Енгельгардта. Наступного року родина переїздить до Кирилівки (нині село Шевченкове Звенигородського району).
     Уже з раннього дитинства Тарас виявив хист до малювання і у віці 8-ми років батько віддає його в школу до дячка-вчителя Павла Рубана.
1823 р. помирає мати Тараса, а через два роки помирає і батько. Залишившись сиротою, він спершу жив у дячка Павла (де пас свині, працював разом з наймитами), згодом був школярем-попихачем у дяка П. Богорського (де майже голодував), далі у лисянського диякона-живописця великими відрами носив воду з річки та розтирав фарби. З 1827 р. наймитував у кирилівського священника Г. Кошиця.
     З ранніх років Тарас цікавився народною творчістю, у дяків він навчився читати і писати, здібності хлопця до малювання помітив маляр з села Хлипнівці, але Тарасу було вже чотирнадцять років і його зробили козачком Енгельгардта. Восени 1829 р. разом з панською обслугою підліток виїздить до Вільна. Помітивши у хлопця хист до малярства, Енгельгардт віддав Тараса вчитися до досвідченого майстра).
1831 р. Шевченко приїздить до Петербурга, а вже наступного року Енгельгардт законтрактував свого талановитого кріпака на чотири роки Ширяєву – різних живописних справ майстру. Через 5 років у складі артілі майстра молодий  Шевченко розписує театр у Петербурзі.
У цьому місті він знайомиться з Іваном Сошенком, Гребінкою, Григоровичем, Венеціановим, Жуковським, Брюлловим. Друзі не можуть змиритися з тим, що Тарас Григорович перебуває в кріпацтві.

     У лютому 1837 р. Товариство заохочення художників дозволило Шевченкові (неофіційно) відвідувати навчальні класи. У квітні 1837 р. Брюллов створює портрет Жуковського, який був розіграний у лотереї за 2500 карбованців – за ці гроші й було викуплено майбутнього Кобзаря з кріпацтва, а 25 квітня 1838 р. Йому була вручена Жуковським відпускна.
У січні 1839 р. Тараса зарахували пансіонером Товариства заохочення художників, а вже у квітні – нагородили срібною медаллю II ступеня за малюнок з натури. 1840 р. Шевченка нагороджено срібною медаллю II ступеня за картину олійними фарбами «Хлопчик-жебрак дає хліб собаці».

Шевченко – поет
Одночасно митця захоплює літературна творчість: він пише баладу «Причинна» (1837 р.), поему «Катерина» (1838 р.), елегію «На вічну пам'ять Котляревському», «До Основ'яненка» (1839 р.). 1840 р. побачила світ збірка творів Шевченка «Кобзар». 1841 р. вийшов альманах «Ластівка», де були твори Шевченка: «Причинна», «На вічну пам'ять Котляревському», «Тече вода в синє море...».

Шевченко – художник
У вересні 1841 р. Шевченка відзначено третьою срібною медаллю II ступеня за картину «Циганка-ворожка».
З під його пензля народжуються малюнки «Козацький бенкет» (1838 р.), «Натурниця» (1840 р.), низка портретів, малюнки до художніх творів: «Марія» (до поеми «Полтава», 1840 р.), «Зустріч Тараса Бульби з синами» (до повісті «Тарас Бульба», 1842 р.)... Визначним твором цього періоду є картина олійними фарбами «Катерина» (1842 р.). У вересні 1843 р. Тарас Григорович відвідує рідну Кирилівку, зустрічається з братами і сестрами, виконує малюнок «Хата батьків Т. Г. Шевченка в с. Кирилівці». На Україні Шевченко зробив чимало ескізів олівцем до задуманої серії офортів «Живописна Україна».

Шевченко – драматург
Захоплюючись театром, Шевченко пробував свої сили і в драматургії: 1842 р. з'явився уривок з п'єси «Никита Гайдай» (російською мовою) та поема «Слепая». 1843 р. Шевченко завершив драму «Назар Стодоля». 1844 р. в Петербурзі окремим виданням вийшла поема «Гамалія».

Перший приїзд на Україну
19 травня 1843 р. Шевченко разом з Гребінкою їде на Україну, де багато подорожує, у Києві виконує кілька малюнків історичних пам'яток, знайомиться з М. Максимовичем,  П. Кулішем,  Сенчило-Стефановським,  О. Капністом, П. Лукашевичем, відвідує Запорізьку Січ, острів Хортицю, села Покровське, Чигирин, Суботів. Згодом зустрічає Ганну Закревську, в яку закохується і присвячує вірш «Г. З.».
 У листопаді 1844 року побачив світ перший випуск «Живописной України», до якого увійшли офорти: «У Києві», «Видубецький монастир у Києві», «Старости», «Судня рада». У березні 1845 р. Шевченко закінчив навчання в Академії мистецтв, отримавши звання "некласного художника".

Другий приїзд на Україну
У квітні 1845 р. Шевченко приїздить на Україну, щоб постійно тут жити і працювати. За дорученням Київської Археологічної комісії замальовує історичні пам'ятки (на Звенигородщині, у Густинському монастирі, у Переяславі). Завершені твори 1843-1845 р.р. Шевченко об'єднав у альбом «Три літа».
Незабаром його офіційно затвердили співробітником Київської Археологічної комісії. У грудні тяжко хворий Шевченко їде до Переяслава, де пише «Заповіт». Згодом Тарас знайомиться з членами Кирило-Мефодіївського товариства. Подорожує по Поділлю й Волині, збирає перекази і пісні та описує історичні пам'ятки.

Арешт і заслання
Наприкінці березня 1847 р. розпочались арешти членів Кирило-Мефодіївського товариства. Шевченка заарештували 5 квітня 1847 р. на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва. В нього відібрали збірку «Три літа». 17 квітня 1847 р. його привезли до Петербурга і ув'язнили в казематі «Третього відділу», тут він створює цикл поезій "В казематі". Його участь у Кирило-Мефодіївському товаристві не була доведена, але документом для обвинувачення був альбом «Три літа» і Шевченка заслали рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу, з забороною писати й малювати. 8 червня 1847 р. його доставили в Оренбург, а незабаром відправили в Орську фортецю. Цей шлях він описав у повісті «Близнецы». Шевченко пише нові вірши: «Думи мої, думи мої...», «Згадайте, братія моя...», поеми «Княжна», «Сон», «Москалева криниця», поезії  «N.  N.»     ( «Мені  тринадцятий  минало»),   «Іржавець»,  «Полякам»,«А. О. Козачковському».
У першій половині 1848 р. в Орській Фортеці Шевченко написав чотири твори: «А нумо знову віршувати», «У бога за дверми лежала сокира», «Варнак», «Ой гляну я, подивлюся...».
У березні 1848 р. Шевченко, як художник Аральської описової експедиції, малює «Пожежа в степу», «Джангисагач», «Укріплення Раїм. Вид з верфі на Сирдар'ї», «Урочище Раїм з заходу», «Укріплення Раїм», «Спорядження шхун», «Пристань на Сирдар'ї».
23 квітня 1850 р. Шевченка зарештували за доносом офіцера Ісаєва. Поета відправили в Орськ, згодом перевели у віддалене Новопетровське укріплення. Знову почалася жорстока муштра, за ним встановили посилений нагляд.
1857 р., завдяки клопотанню друзів, його звільнили з заслання. Чекаючи дозволу на звільнення, Шевченко почав вести «Щоденник». 2 серпня 1857 р. він відбув з Новопетровського укріплення, одержавши дозвіл від коменданта Ускова їхати до Петербурга. Прибувши до Нижнього Новгорода, він довідався, що йому заборонено в'їзд до обох столиць. За зиму 1857-1858 р.р. Шевченко створив багато портретів, малюнків, редагував і переписував у «Більшу книжку» свої поезії періоду заслання, написав нові поетичні твори: «Неофіти», «Юродивий», триптих «Доля», «Муза», «Слава».
Одержавши дозвіл на проживання в столиці, 8 березня поет залишив Нижній Новгород і через два дні прибув до Москви. Тут він зустрічається з друзями, знайомиться з діячами науки і культури.
27 березня Шевченко прибув до Петербурга. Як художник, Тарас Шевченко після заслання найбільшу увагу приділяє гравіруванню. В жанрі гравюри він став справжнім новатором у Росії.
1856 р. почали з'являтися в пресі переклади деяких його творів. На початку 1859 р. вийшла збірка «Новые стихотворения Пушкина и Шевченко».

Останній приїзд на Україну
У травні 1859 р. Шевченко одержав дозвіл виїхати на Україну. За поетом встановили суворий таємний нагляд. Він кілька днів жив у рідній Кирилівці, де побачився зі своїми рідними. В цей період він написав чимало поезій та малюнків, мав намір купити недалеко від с. Пекарів ділянку землі, щоб збудувати хату біля Дніпра й оселитися на Україні. Проте і цим планам Тараса Григоровича здійснитися не судилося.
15 липня поблизу с. Прохоровки його заарештували, і хоч згодом звільнили, але наказали виїхати до Петербурга. 7 вересня 1859 р. поет прибув до північної столиці. На початку 1860 р. вийшов друком «Кобзар», двома накладами – альманах «Хата» з дев'ятьма новими поезіями Шевченка, об'єднаними під редакційною назвою «Кобзарський гостинець».
2 вересня 1860 р. Рада Академії мистецтв ухвалила надати Шевченкові звання академіка гравірування. 1861 р. Шевченко видав підручник для недільних шкіл, назвавши його «Букварь южнорусский».
 На початку 1861 р. поет почував себе дедалі гірше. 13 січня він одержав від Білозерського два примірники першого номера журналу «Основа», де на перших десяти сторінках вміщено його поезії під назвою «Кобзар». У рецензії «Современника» на цей номер журналу підкреслено першорядну роль Шевченка в українській літературі, світове значення його творчості. В своєму останньому вірші «Чи не покинуть нам, небого» поет висловив впевненість, що його творчість не потоне в річці забуття.

Остання дорога до Канева – місця вічного спочинку
10 березня 1861 р. о 5 годині 30 хвилин ранку Тарас Григорович Шевченко помер. Над його домовиною в Академії мистецтв виголошено промови українською, російською та польською мовами.
Похоронили поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Друзі Шевченка одразу ж почали клопотати, щоб виконати поетів заповіт і поховати його на Україні.  26 квітня 1861 р. домовину з тілом поета поїздом повезли до Москви. На Україну труну везли кіньми.
До Києва прах Шевченка привезли 6 травня увечері, а наступного дня його перенесли на пароплав "Кременчуг". 8 травня (22 травня за новим стилем) пароплав прибув до Канева, й тут, на Чернечій горі, Кобзар знайшов нарешті свій вічний спочинок.
Над ним насипали високу могилу, вона стала священним місцем для українського та інших народів світу.

Шевченко і світ
Твори великого українського поета відомі сьогодні в багатьох країнах світу. Їх перекладено мовами понад ста народів, вони стали однією із дорогоцінних перлин у скарбниці світової культури. Планетарна слава народного поета проаналізована в працях і оцінках 62 славістів 25 країн світу.
 Виявом палкої любові людей світу  до Т.Г. Шевченка є  біля 1000, споруджених на його честь, пам'ятників. Вони стоять не лише на березі рідного Славутича, а й на березі Москви-ріки, Потомаку й Сени. У вигляді погруддя на півкруглому постаменті в 1881 році встановлено перший пам’ятник Кобзарю в Казахстані, на півострові Мангишлак, де поет відбував своє покарання. А в Україні перший пам’ятник з’явився  1899 року у садибі меценатки Христі Алчевської у Харкові.
В дні святкування Шевченківських дат на могилі Т.Г.Шевченка на Тарасовій горі у Каневі збираються люди із різних країн світу.

За матеріалами сайту: www.rada.cherkasy.ua

ЗАПОВІТ

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отоді я
І лани і гори —
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Не злим тихим словом.

Т.Г.Шевченко